Хутір Васильчики
Хутіру Васильчики призначено було стати урядовою резиденцією – спочатку київського генерал-губернатора І.І. Васильчикова, а за радянських часів – лідерів УССР.
Невеликі хутори Сеньковщина і Хмельовщина, в 1859 році по вказівці царя були передані генерал-губернатору Іларіону Васильчикову. Від його прізвища і пішла назва місцевості. За десять років свого правління Іларіон Васильчиков встиг багато що зробити для міста: саме при нім закінчилося будівництво першого капітального Ланцюгового моста через Дніпро, відкритий перший в місті пам’ятник – князеві Володимиру.
Після смерті генерал-губернатора його дружина, Катерина Васильчикова, в 1863 році передала хутір Свято – Троїцькому (Іоновському) монастирю, що на Звіринці. У 1912 році тут була зведена кам’яна Знаменська та влаштований жіночий скит. При радянській владі хутір у монастиря відібрали, обнесли землі високою огорожею, і за короткий час, до 1936 року тут виріс комплекс урядової дачі: дві житлові двоповерхові будівлі і їдальня із стайнею. А ось церква не пережила сусідства з дачею, її знесли.
Цю урядову дачу називали по-різному. І “дача Хрущова”, і “дача Коротченка”, і “дача Кагановича”. Але найтемніша і загадковіша історія пов’язана з її першим мешканцем – Опанасом Любченко. Фельдшер з Полтавської губернії, після першої світової війни активно влився в революційний рух. Увійшов до складу Центральної Ради.
Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте або задайте питання першим