Будинок міської ратуші, пл. Миру/вул. Пушкіна, №2
Побудований в 1904 р. за проектом та під безпосереднім керівництвом архітектора з Будапешту Яноша Бабули-молодшого.
23 червня 1903 р. в фундамент було закладено лист, де повідомлялось, що в місті на той час проживало 14 416 чоловік і було 1 553 будинки.
Головний портал будівлі прикрашає годинник, кошторис на виготовлення якого склав в січні 1904 р. майстер Й. Шовинський. На той час це були кращі баштові куранти в Європі.
Перед ратушею на площі Миру поховано рештки п’яти закарпатських партизанів-підпільників, розстріляних в квітні 1944 р. в Мараморош-Сигеті. Над братською могилою височить пам’ятник радянським воїнам , які полягли під час звільнення Мукачево від фашистських загарбників.
Колишній герб міста із зображенням св. Мартина, який віддає половину свого плаща жебраку.
Нині на верхніх поверхах будівлі розташована міська рада, а на першому поверсі – книжковий магазин та туристичний центр.
Внутрішній дворик Ратуші прикрашає цікава експозиція сучасної скульптури.
Готель “Star”, пл. Миру, №10-12
Навпроти міської Ратуші розташований готель “Star”. Будівля готелю споруджена в 18 ст. і свого часу служила резиденцією графа Шенборна. Сьогодні готель “Star” входить до мережі “Прем’єр готелів” і пропонує сучасні номери європейської якості. До послуг клієнтів затишні номери, басейн, джакузі, фітнес-зал, казино, салон краси, ресторан, бізнес центр, конференцзал.
Закарпатський російський драматичний театр, пл. Миру, №1
В березні 1884 р. в Мукачево було організовано “Товариство з будівництва театру”. 50 членів товариства звернулися до жителів міста з проханням надати матеріальну допомогу фонду будівництва. Багато мукачівців відгукнулись.
Будівлю театру побудовано в стилі сецесії за спрощеним архітектурним зразком будапештського театру “Вігсінгаз”.
Постійної трупи в місті не було, але іноді гастролювали театральні колективи навіть з-за кордону. Постійна театральна трупа з’явилася в Мукачево в 1947 р., коли в місто переїхав Білгород-Дністровський російський драматичний театр. 23 серпня 1947 р. колектив відкрив свій перший театральний сезон.
У 1963 р. театр приєднали до українського музично-драматичного театру м. Ужгород. У 1965 р. трупа домоглася переводу до Мукачево на правах філії, а з 1972 р. театр почав працювати самостійно. За роки свого існування колектив театру зіграв понад 250 п’єс.
Кожного року в кінці травня в театрі проводиться міжнародний театральний фестиваль національних меншин – “ЕТНО-ДІА-СФЕРА”, де представляється українська, білоруська, російська, єврейська, угорська, татарська, циганська та інші культури.
Кінотеатр “Перемога”/”Кіно-концертний комплекс ім. І.І.Туряниці”, пл. Миру, №3/2
Будівля кінотеатру є відновленим історичним об’єктом.
Кінотеатр розрахований на 400 глядачів. В фоє представлені світлини та документи Першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України, адже саме тут 26 листопада 1944 р. було проголошено возз’єднання Закарпаття з Україною.
Пам’ятник рівноапостольним Кирилу і Мефодію встановили у 1996 р. (ск. Іван Бровді, арх. Олександр Андялоші).
Цікаво, що 28 жовтня 2008 р. в Києві, на території Києво-Печерської лаври, відкрили точну копію мукачівського пам’ятника Кирилу і Мефодію.
Мукачівський меморіальний музей ім. М. Мункачі, вул. Миру, №15
На місці цієї будівлі до 1941 р. стояв будинок управління соляної митниці, в якому народився відомий художник, засновник реалістичної школи угорського живопису Міхай Мункачі (1844-1900), з 1882 р. почесний громадянин Мукачево.
На фасаді сучасного будинку в стилі модерн в 1969 р. та в 1992 р. меморіальна дошка оновлювалась.
В музеї представлена значна частина його творів, зібрані документальні матеріали, фотокопії рукописів та листів.
Колишній герб міста із зображенням св. Мартина, який віддає половину свого плаща жебраку.
“Білий дім”, 17-18 ст. , вул. Миру, №16а
Колишня резиденція князів Ракоці була споруджена в середині 17 ст. в стилі Ренесанс.
Дослідники припускають, що будівництво розпочалось за наказом Дьєрдя I Ракоці. Тоді ж було розбито сад і вирито колодязь.
Своєю назвою “Білий палац” зобов’язаний білим фасадам з червоним вкрапленням на кутах .
У 1728 р. палац та всі землі домінії переходять у володіння сім’ї Шенборн.
В 1746-1748 рр. палац перебудували у бароковому стилі за проектом австрійського архітектора Й. Б. Ньюмена. Шенборни приймали в ньому титулованих осіб – тут зупинялися в 1770 р. цесаревич Йосиф ІІ, а в 1852 р. – імператор Франц-Йосиф.
У 1928 р. будинок став центральним офісом фірми “Латориця”, головним акціонером якої був граф Шенборн. У радянські часи у будинку містилася середня школа № 8, потім міська школа мистецтв, а сьогодні в палаці знаходиться Дитяча Художня школа ім. М. Мункачі.
На площі Миру збереглося багато цікавих будівель 19-20 ст.
Костел св. Мартина та каплиця 14 ст., вул. Миру, №39
У дворі кафедрального собору св. Мартина знаходиться каплиця св. Йосипа – один з найдревніших пам’ятників кам’яного церковно-храмового зодчества Закарпаття.
Свого часу каплиця служила вівтарною частиною готичного храму 14 ст., який було зруйновано в 1904 р. Новий костел було побудовано на початку 20 ст. за проектом будапештського архітектора.
Каплиця представляє архітектурну цінність своїми різьбленими кам’яними наличниками вікон з багатим орнаментом, кольоровими вітражами, опорами стін, фресковими розписами, а також готичним склепистим перекриттям.
У костелі св. Мартина знаходиться вівтарний образ, виконаний у 1876 р. віденським художником Віктором Мадарасом та орган, побудований у 1913 р. братами Рігер.
Реформаторська церква святої трійці, 1795 р., на розі вул. Духновича та вул. Возз’єднання.
Церкву побудовано у стилі пізнього бароко на кошти мукачівської громади гельветського віросповідання з дозволу імператора Йосифа ІІ.
Друкарня Грінштейна, перехрестя вулиць О. Пушкіна та І. Зріні, №20/2
Вигравши у лотерею у Парижі мільйон доларів, єврей Грінштейн побудував друкарню у кін. 19 ст. Тут друкувалися газети, журнали, книги та кольорові поштові листівки.
Фронтон будинку прикрашає скульптура Меркурія (Гермеса), яку встановили як символ давньої торгівельної слави Мукачево.
У 1945 р. тут відкрили міську друкарню, а нині – торговий дім.
Лівіше, будинок з вивіскою “Банк” раніше імовірно був культовою спорудою іудеїв.
Греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці (1859р. ), на розі вул. Пушкіна та вул. І.Федорова
Ініціатором будівництва храму у 1829 – 1859 рр. був видатний закарпатський просвітитель В. Довгович.
На дзвіниці було встановлено годинник, виготовлений в Мюнхені.
У 1990-х рр. храм був реконструйований, встановлено новий іконостас роботи І. Волосянського.
Перед церковною огорожею – скульптура Богородиці з Немовлям (ск. О. Бровді).
Кафедральний Собор Почаївської Ікони Божої Матері, 1993 р., вул. Федорова
Храм перебудовано з колишньої будівлі прикордонної служби, яка свого часу належала родині Шенборн. Храм належить УПЦ Московського Патріархату.
Іконостас та ікони виконані Й. Бокшаєм частково перенесені зі старого греко-католицького храму, а частково належать пензлю М. Поповича.
Поряд встановлено пам’ятник воїнам-афганцям.
На площі Федорова також можна оглянути незвичайну скульптурну композицію “Троїсті музики”.
Мукачівське районне управління юстиції, вул. Ярослава Мудрого, № 35/1
Головною пам’яткою Мукачево є замок Паланок (14-17 ст.)
В районі Паланок на вул. Церковній,№1 розташований костел Серця Ісусового, 1912 р. За часів радянської влади споруду використовували як кінотеатр, а з 1991 р. храм передано римо-католикам.
Дерев’яна церква св. Архангела Михаїла із с. Шелестово Мукачівського району, 1777 р., визнана на початку 20 ст. найвидатнішим зразком народної архітектури Закарпаття. В 1927 р. для кращого збереження була перенесена з рідного с. Шелестово до Мукачево, а в 1974 р. – до Ужгорода.
На північній околиці міста Мукачево на схилі Чернечої гори розташований Мукачівський православний Свято-Миколаївський жіночий монастир, вул. Василя Проніна (Північна), №2.
Будівництво православного монастиря на Червоній Гірці (окраїна Мукачево) розпочалося, ще в середині 1990-х рр. Нині окрасою обителі є православні храми Ікони Божої Матері “Всіх Скорботних Радість” та “Всіх святих”. Тут знаходять притулок бездомні та знедолені.
Монастир хоч і новий, але вже відомий дивами зцілення, мироточіння стіни храму та розцвітання сухих квітів біля ікони “Всіх скорботних радість”.
Червона Гірка є найпівнічнішою у світі місцевістю, де вирощують чай.
Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте або задайте питання першим