Чернігів — стародавнє поселення, по припущеннях археологів, якогось князя Чернеги або Чорного. Коли київський князь Олег в кінці IX століття підкорив країну мешканців півночі, що жили за течією Десни, це місто, очевидно, вже існувало, оскільки на камені, що зберігся в якнайдавнішій церкві міста, є позначка, що відноситься, в перекладі з грецького літочислення, до початку Х століття.
Період розквіту Чернігова припав на XI століття, при князеві Святославові і Всеволоді Ярославічах і їх спадкоємцях. В кінці XI століття місто кілька разів розорялося половцями, після чого втратив своє значення центру управління. У XIII столітті, після розорення і спалювання татарами, Чернігів був приєднаний до Володимирського князівства, в XIV столітті — до Литовського, в XV столітті — до Московського, на початку XVII століття, по Деулінському договору, поступився Литві, під владою якої і Польщі знаходився до повстання Хмельницького; приєднаний до Московської держави в 1654 році. З 1801 року Чернігів став губернським містом утвореною тоді Чернігівській губернії.
Із стародавніх церков примітні Успенський Єлецький і Троїцкий Ільінській монастирі і Спасо-Преображенській собор, споруджені в XI столітті, а також Борісо-Глебськая церква (XII століття), яка в XVII столітті була домініканським монастирем. У Свято-троицком соборі покояться мощі свт. Феодосія (1696), канонізованого Російською Православною Церквою в 1896 році, а також преподобного Лаврентія (1868—1950), канонізованого Українською Православною Церквою в 1993 році.
