Прип’ять — покинуте місто обласного значення в Київській області, на березі річки Прип’ять. Заснований 4 лютого 1970 року. Покинутий населенням 27 квітня 1986 в наслідок Чорнобильської аварії. Приводом заснування міста стало будівництво і подальша експлуатація однієї з найбільших в Європі Чорнобильської атомної електростанції, градоутворювального підприємства, яке і дало Прип’яті почесне звання міста атомників.
З моменту початку будівництва Прип’ять автоматично стала крупним транспортним вузлом. Разом із заснуванням міста був продовжений до того короткий судноплавний фарватер річки Прип’ять – з 1976 року його протяжність досягла 591 кілометра від гирла. Крім того, важливою транспортною артерією став і могутній залізничний вузол – станція Янов, а також зручна мережа автомобільних доріг. 1982 рік став піковим для автовокзалу Прип’яті. 21 травня того року автовокзал прийняв і відправив 52 автобусних рейса по 14 напрямам. Окрім рядових пасажирів, до Прип’ять, як в зразкове радянське місто, приїжджали численні екскурсанти і різні оцінні комісії.
Прип’ять – місто з яскраво вираженим центром. За традицією, в центрі міста розташовувалися адміністративні будівлі (міська рада), об’єкти дозвілля, культури і відпочинку (кінотеатр “Прометей”, ГПКиО, палац культури “Енергетик”), універсальні продовольчі і промтоварні магазини, готельний комплекс. І хоча на просторах колишнього Радянського Союзу існує ще 19 палаців культури і 11 кінотеатрів, зведених за тим же проектом, що ДК “Енергетик” і к/т “Прометей”, Прип’ять є еталоном будівельної унікальності і радянських архітектурних вишукувань.
До кінця 1988 року в місті повинні були бути повністю здані в експлуатацію два крупні торгові центри (один з них “Припятськіє зірки”), палац піонерів і новий двозальний кінотеатр, палац мистецтв “Ювілейний” і готель “Жовтень”, два спортивні комплекси – “Чернігів” і “Припятчанін”. Також, на перетині проспекту Будівельників і вулиці Лесі Українки повинен був з’явитися ретранслятор телевізійних сигналів заввишки 52 метри.
Чисельність населення була майже 50 тисяч чоловік. Люди які жили в новому сучасному на той час місті, отримували велику зарплату і мали хороше житло. Працювати на атомній станції було престижно.
27 квітня 1986 року почалася евакуація міста.
Оголошення про тимчасову евакуацію з Прип’яті
“Внимание, внимание! Уважаемые товарищи! Городской совет народных депутатов сообщает, что в связи с аварией на Чернобыльской атомной электростанции в городе Припяти складывается неблагоприятная радиационная обстановка. Партийными и советскими органами, воинскими частями принимаются необходимые меры.
Рекомендуется с собой взять документы, крайне необходимые вещи, а также, на первый случай, продукты питания. Руководителями предприятий и учереждений определен круг работников, которые остаются на месте для обеспечения нормального функционирования предприятий города.
Все жилые дома на период эвакуации будут охраняться работниками милиции. Товарищи, временно оставляя свое жилье, не забудьте, пожалуйста, закрыть окна, выключить электрические и газовые приборы, перекрыть водопроводные краны. Просим соблюдать спокойствие, организованность и порядок при проведении временной эвакуации.”
Чорнобильська аварія
Приблизно у 1:23:50 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС відбувся вибух, який повністю зруйнував реактор.
Населення не було проінформовано про аварію. У перший години це було, ймовірно, пов’язано з нерозумінням масштабу небезпеки. Проте дуже скоро стало зрозуміло, що буде потрібно евакуацію м. Прип’ять, яка і була проведена 27 квітня. У перші дні після аварії було евакуйоване населення 10-кілометрової зони. В наступні дні було евакуйоване населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. Не дивлячись на це, ні 26, ні 27 квітня жителів не попередили про існуючу небезпеку і не далечінь ніяких рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного забруднення.
Після аварії на 4-му енергоблоці робота електростанції були припинена із-за небезпечної радіаційної обстановки. Проте вже в жовтні 1986 року, після обширних робіт по дезактивації території і споруди “саркофага”, 1-й і 2-й енергоблоки були знов введені в лад; у грудні 1987 року відновлена робота 3-го.У 1991 році на 2-му енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор був повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн “великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, згідно якому почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, 3-го енергоблоку.
Хронологія подій
На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблоку Чорнобильською АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора у разі втрати зовнішнього електроживлення. Випробування повинні були проводитися на потужності 700 Мвт, але із-за помилки оператора при зниженні потужності, вона впала до 30 Мвт. Було вирішено не піднімати потужність до запланованих 700 Мвт і обмежитися 200 Мвт.
У 1:23:04 почався експеримент. У цей момент ніяких сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Із-за зниження оборотів насосів, підключених в “вибігаючому” генератору і позитивного парового коефіцієнта реактивності (див. нижчий) реактор випробовував тенденцію до збільшення потужності (вводилася позитивна реактивність), проте система управління успішно цьому протидіяла. У 1:23:40 оператора натиснув кнопку аварійного захисту. Точна причина цієї дії оператора невідома, існує думка, що це було зроблено у відповідь на швидке зростання потужності.
Проте А. С. Дятлов (заступник головного інженера станції по експлуатації, що знаходився у момент аварії в приміщенні пульта управління 4-м енергоблоком) затверджує в своїй книзі, що це було передбачено раніше на інструктажі і зроблено в штатному (а не аварійному) режимі для глушіння реактора разом з початком випробувань по вибіжу турбіни, після того, як стрижні автоматичного регулятора потужності підійшли до низу активної зони. Системи контролю реактора також не зафіксували зростання потужності аж до включення аварійного захисту. Регулюючі і аварійні стрижні почали рухатися вниз, занурюючись в активну зону реактора, але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком виросла до невідомо великої величини (потужність зашкалила по всіх вимірювальних приладах).
Відбулися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований. Про точну послідовність процесів, які привели до вибухів, не існує єдиного уявлення. Загальновизнано, що спочатку відбувся неконтрольований розгін реактора, в результаті якого руйнувалися декілька твелів, і потім, викликане цим порушення герметичності технологічних каналів, в яких ці твели знаходилися. Пара з пошкоджених каналів пішла в між канальний реакторний простір. В результаті, там різко зріс тиск, що викликало відрив і підйом верхньої плити реактора, крізь яку проходять всі технологічні канали. Це чисто механічно привело до масового руйнування каналів, скипанню одночасно у всьому об’ємі активної зони і викиду пари назовні – це був перший вибух (паровою). Щодо подальшого протікання аварійного процесу і природи другого вибуху, що повністю зруйнував реактор, немає об’єктивних зареєстрованих даних і можливі тільки гіпотези.
Причини аварії
Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри достовірності.
Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в срср для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ срср, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ в своєму звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій в радянських ЗМІ, у тому числі і недавніх, заснована саме на цій версії. На ній же засновані різні художні і документальні твори, зокрема, відома книга Григорія Медведева “Чорнобильський зошит”.
* проведення експерименту “за всяку ціну”, не дивлячись на зміну стану реактора
* висновок з роботи справних технологічних защит, які просто зупинили б реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим
* замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕСПроте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, приділяючи більш уваги серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано невірними.У сучасному викладі, причини аварії наступні:
* реактор був неправильно спроектований і небезпечний
* персонал не був проінформований про небезпеки
* персонал допустили ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора
* відключення защит яке не вплинуло на розвиток аварії або не противоречило нормативним документам
Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте або задайте питання першим